* * *
Пам’ятаєш ті дні,
той заквітчаний май,
твого сміху барвисте
намисто...
Ти колись навесні
раптом все пригадай
у своєму далекому місті.
Там каштани цвіли,
там всміхався нам Львів,
там ми мріяли світло
і чисто.
Там, де ми відбули -
білий сніг забілів,
білий сніг постелився
іскристо.
Ми ж не знали тоді,
в черемховому сні,
що це перша весна
і остання.
Що у нас тільки дні,
кілька днів навесні,
а попереду – вічність
мовчання.
Ти колись ув-ві сні
раптом все пригадай,
раптом все залиши
без вагання.
І вернися в ті дні,
в той заквітчаний май,
і мене поцілуй,
на прощання...
* * *
