Веселка з неба впала у квітник.
Розмалювала фарбами всі квіти.
У вишиванки ранком одягла.
Всміхаються до сонця дивосвіти.
І серцю радісно дивитися на них.
І біль його кудись біжить,тікає.
І лист осінній з дерева летить
і жовтим птахом землю накриває.
І стомлена душа мов павутинка
натягнута між квітами струна.
І подих вітру легкий мов пушинка.
Під ним заграє,зазвенить вона.
Осіннє небо так блакиттю манить.
Таке високе,чисте і сумне.
Бо скоро-скоро у похмурі хмари
хазяйка осінь серце одягне.
Прийдуть дощі холодні і тумани.
Веселки вже не буде кольорів.
І в мить одну квітник зима одягне
в пухнату білу шапку із снігів.
А поки що так квітнуть хризантеми.
І аромат їх терпкий мов полин.
І чорнобривці-хлопці у жупанах.
Так до лиця їм колір золотий.
