Загорну своє серце у сонячні промені.
Відігрію його від турбот і невдач.
Не були Ми ні ким - звойовані, скорені.
Радій серце моє, веселись і не плач.
Продеруся крізь терни, каміння, роки,
Гідно серце віддам - немов Прометей.
Ми нащадки козацтва! Ми козаки!
Свої вірші несу, як вогонь, для людей...
Тепле слово зігріє, підтрима, попестить,
Пригорне, приголубить; змінює долі...
Не в одного я бачив на грудях хрестик,
А насправді в душі - малесенький нолик.
Долю часто тримаємо міцно в руці,
І до Бога звертаємось, шукаєм спокути...
У обличчя правду скажуть не всі.
Як не всі її зможуть почути...
