Ти розбудив мене своїм теплом...
Торкнувшись ніжно, до оголених плечей…
Нам було тепло… в той момент… обом…
Ніяковіли ми від погляду очей…
Ти зводив з розуму… лиш подихом своїм…
Який блукав по тілу знову й знов…
Жила в ту мить… тобою лиш однім…
І шепотом відвертості розмов…
На жаль… це просто сон… що лиш зайшов…
Блукавши цілу ніч серед людей…
Пристанку в них він не знайшов…
Жадав він прихисту у шепоті речей…
Бажав тепла… душевного тепла…
В мені розгледів лиш оголене плече…
В душі тепло… я втратила не зберегла…
Тому під сонця променем воно пече…