Мелодію дощу на фортепіано я Тобі заграю,
Так тихо, щоб ніхто, крім нас її не чув.
В ній кожна нотка трепетно бринить - кохаю,
Так хочу, щоб мотив її Ти не забув.
Щоб завжди в пам'яті беріг ті ночі,
Коли із ніжністю дивились очі в очі,
І у обіймах ми тулилися до ранку,
Як зігрівалися ковтком гіркої кави на світанку.
В той час, коли від смутку небо сльози проливає,
Краплі дощу безжально відбивають звичний ритм,
Знайомі звуки аж до серця долинають,
Мотив мелодії ні день, ні ніч, ні пори року не міняють.
У пам'яті майнуть минулі почуття,
А на щоці зрадливо заблищить сльоза,
Тобі судилося мелодію мою не забувати,
В ритмі дощу її Ти зможеш розпізнати... (с)