Яке ж воно дивовижне, це літо-літечко, і для дорослих, і для
дітей. І якби не війна на сході, ця пора року порадувала б кожну
людину. А так - і радісно, і тривожно, що ж іще піднесе нам доля,які
випробовування і несподіванки? А так же хочеться, щоб літечко
осяйнулося миром і спокоєм, добрими новинами.
В часи мого дитинства нам приходилось не лише гратися, а й працювати.
Я з охотою ходила із мамою на свиноферму, допомагала вичищати у
загородках, роздавати корм. А ще мити новонароджених поросят,витирати
їх,підкладати до свиноматки. Любила спостерігати, як вони
присмоктувалися, вовтузились, плямкали,терлися, вмощувалися і
засинали. А ще нам з братом доводилося їх пасти. Свині були різні: і
малі, і великі, але вгодовані. Робота була не важка, і я з
задоволенням спостерігала, як вони хрюкали, чи й рохкали, їли траву,
рильцями рили землю, щось там знаходили, копирсалися, плямкали,
терлися, лягали на землю і засинали. Братові ця робота видавалася
нудною, він сердився, бурчав, а іноді вискакував на найбільшого кабана
і, підганяючи його ногами та лозиною, катався. Я сердилась на нього за
таку наругу над твариною. Ми починали сперечатись, а свині тим часом
заходили в кукурудзу, що була поруч. Тоді ми, стривожені, аби ніхто з
дорослих не вгледів цю шкоду, забували про свої суперечки, спішно
перегонили на іншу ділянку.
Коли я перейшла до 5 класу, а брат - до 6, під час жнив мене
послали на допомогу кухарці, яка варила обід для механізаторів, а
брата - розсильним у колгоспну контору. Одного разу голова колгоспу
послав його за завідуючим фермою. Василько прийшовши туди, запитав у
одного чоловіка, де дядько Танцюра. Той його запитав: "А ти, синку,
його знаєш?" "Так!"- відповів брат. "Ну, тоді повертайся і скажи
голові, що він зараз прибуде. Або ні,зачекай!" Він швидко вивів коня,
осідлав його, скочив у сідло, підхопив брата і вони помчали в контору.
Василько був спанталичений, що цей чоловік і виявився Танцюрою, але
водночас був задоволений таким поворотом справи. Крім того, той
попросив голову колгоспу відпустити хлопця на кілька днів на його
ферму. Голова погодився і відтоді, Василько чистив, мив, напував і пас
коней.Ця робота була йому до душі, він дуже швидко навчився їзді на
конику, і далі вже був кінним розсильним. Тепер його використовували
на повну котушку: посилали і в поле, і на ферму, чи й до когось додому
за екстерним визовом, чи то за бригадиром, обліковцем,
механізатором...Він виконував цю роботу швидко і вправно, ще й з
великим задоволенням.
А от мені було складніше. Доки куховарка готувала обід, моя робота
була не складна: начистити картоплі, буряків, моркви, цибулі,і я з нею
справлялася. А от коли доводилося розносити обід працюючим
механізаторам, ставало непереливки. Кухарка сама рознести не встигала,
тому доводилося робити це й мені. і хоча вона посилала мене до
найближчих місць роботи механізаторів, мені майже не під силу було
нести півідра борщу, горщик картоплі чи каші, бідончик компоту, та ще
й босоніж по стерні. Прийшовши додому, я знесилена, падала на ліжко.
Тоді мама попросила голову колгоспу дати мені легшу роботу. Голова
вирішив цю проблему легко і просто - на час роздачі обіду він виділив
кінну підводу і моя непосильна робота закінчилась.
Вам колись доводилось бачити колгоспний баштан? Величезні, пузаті
кавуни, пихаті жовтаві дині, а над ними, котрі вже встигли й тріснути,
ледь не рої ос і бджіл. Скачувати кавуни і дині нам було у
задоволення. З дому ми брали лише по шматку хліба або коржа, а кавуни
і дині їли, як кажуть, "від пуза".
А от виливати ховрахів я не любила, а нам ще й давали на кожного
певну норму..
Ці польові звірятка дуже полюбляли зерно, і їх на той час чомусь було
дуже багато, а вони ж завдавали дуже великої шкоди посівам пшениці,
жита, ячменю. Тому для їх знищення залучали і дітей. Ми з відрами в
руках виходили на толоки, відшукували нірки ховрахів, та й відшукати
їх було не тяжко,бо ж вони виглядали, як"стовпчики" зі своїх
нірок.Отож у нірки ми заливали воду. Лили доти, доки мешканці нірок з
переляку не показувалися в отворах. І хоч воду на поле нам підвозили у
бочках, розносити її по степу у відрах, виливати у відшукані нірки, а
потім, не зіваючи накрити мішком, чи влучно вдарити дрючком, вдавалося
не завжди.
Ось таке у сільської малечі було літо. І хоча нам, малим, було тоді
дуже нелегко, літечка ми ждали з нетерпінням, бо ж крім роботи нам
вистачало часу і на ігри, і на купання в річці, і на читання, та
малювання.
Вже далеко дитинство,далеко.
добрі спогади в серці живуть.
Хоч жилося тоді нам нелегко,
та так хочеться час той вернуть...
ID:
677035
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.07.2016 17:33:01
© дата внесення змiн: 17.03.2018 08:57:44
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
так
