Я фенікс. Мій вогонь
у пристрасті життя.
У відбитках долонь. У моїм серці.
Я
у попелі своєму воскресаю.
Мене посип ти пилом,
так буде краще, знаю -
люди не надають значення
крилам.
Та з ними легше.
Труднощі - летиш.
Збираєш вершки
з чужих помилок, звуків й тиш.
Я вже горю. Згораю,
і серце разом з рештками
не тане, і я знову воскресаю!
А щоб ніхто не помітив, повертаюсь іншими стежками
до раю.
Де не горить ніхто,
забвенні душі без смертей,
що не народжують дітей
зі свого страху й болю.
А ти - відбиток мій,
тому згоріти я тобі
дозволю.
Це по любові, вір.
Людина має бути сильна,
людина - вполовину звір.
А якщо ні, вона не вільна.
Тому гори, згорай аж до кінця!
І шкіра рветься, палиться, умить,
і зійде з тебе тінь твого лиця,
а серце, як у мене, не згорить.
Горять серця з паперу, із картону,
а ти не той, бо ти налитий кров'ю!
Ми фенікси, хоча ми у полоні,
та горимо - і розквітаємо любов'ю.
тримай п"ять! 
