Давно нічого не пишу́,
Слова в рядочки не вплітаю,
Із серця іскри не крешу́,
Зернят з душі не вибираю.
Давно те стерлось ... що любов ...
Печаль із кавою змішаю,
І в щастя бавлюсь без умов,
А спогади в мішок ховаю.
Давно не дивлюсь на зірки
І не загадую бажання.
У будні загортаю сни,
У снах … Скоріше б до світання.
Давно, що мушу, те й роблю
І про пусте уже не мрію.
Орю безвиході ріллю -
Тягну сю ношу, як умію.
Давно не плачу – то дурне,
Сміюся вправно і розкуто,
Щоб не торкалося мене,
Те, що давно уже забуто.
Давно нікого не боюсь,
Давно нічого не чекаю.
І все куди не обернусь -
Собою всі дірки латаю.
Давно так, наче й не живу,
Лише одну надію маю :
Якщо оці рядки пишу,
То все ж живу, не проживаю!
