Наука життя
Гризем життя науку
Від спалаху до тьми.
Буває терпнуть руки
Під тягарем суми.
Окрилені злітаєм
До мрійних піднебесь,
Хоч мудрі, та не знаєм,
Коли спіткнемось десь.
Знущається зажура,
Як падаємо вниз…
Сто раз лізем на мури
Щоб підкорити вись.
Воліє дух пиряти
У мріях голубих…
А нам би запитати
У мертвих й у живих:
Чи любо їм на світі?
Чи віра в думах є?
Знедолених зігріти
У царстві „Всемоє“.
Лиш в людності вершина,
У слові співчуття,
Щоб квітнула країна,
Та тішилось дитя…
Аби всміхались мами,
Раділи татусі…
Так бачиться з роками,
Та сумно, що не всім…
Вискакують нагору
Нікчемні і пусті,
Прожерливі потвори-
Душиця зі жерсті…
Гризем життя науку,
Нащадків ростимо…
Дарує доля муку:
Уроджене ярмо.
Всі ходять під богами,
Хто зверху, хто внизу,
Хтось вибирає славу,
Хтось до людей стезю…
За хвильку все відходить
І розкіш й біднота.
Між нас недремно бродить
Ця істина проста.
14 квітня 2016 року
