Відмерзла душа
Із білого сну і в сльоту,
Подекуди в ній взялася іржа
І нашарування примітивного страху.
Ранок холодний, б'є в обличчя град
А потім дощ пробивається крізь одіж в тіло,
В такі моменти важко дібрати слова
Коли навколо настільки сіро.
Всі вісті механічно відкидає рука
Мені не потрібні перекази чужого,
Вдихнула повітря пробуджена душа
І хоче затишку свого.
Свого щастя, такого, щоб аж розум мовчав,
Щоб була горда постава,
Хочеться свого, свого життя
Мені не потрібно чужого.
