Хто шукає безсмертя таємницю?
Що за дурень?
Він лихий, як Мефістофель!
Час настав, щоб з'їхать з глузду,
І забути ті цінності життя,
Стерти сенс з вічності,
З часу розкути й каяття,
А ти все плачеш, плачеш,
Звинувачуєш кодло молоде, ледаще.
А життя йде, відриваючись від часу,
Іде крізь площину ситуацій,
Яскравих і хвилюючих душу картин,
Викарбовуючи своє ім'я в історії,
Яку забув -
Це ти себе не пам'ятаєш,
І, ти, німий і бідний,
Без ім'я і роду!
І, ти, претендуєш на вічність?
На безкінечне милування жорстокою красою?
Як це без пам'яті про минуле жити новим днем?
