Загорніть мені, мамо, в полотенце кусочок хлібини,
Вернусь я додому, щоб узяти той хліб з Ваших рук.
По стежині пройдуся, яка знає мене із дитини,
Ця дорого надії і вічних життєвих розлук.
Вашу голову сиву пригорну до грудей, як святиню,
Із мозолистих рук я шматочок хлібини візьму.
Я коли б не вертався, щоб над Вами було небо синє,
Розумію завжди, чому тягне до Вас так… Чому?
І налийте в плящину водиці з відра, що у сінях,
Щіпку солі з сільниці, яка б відганяла страхи,
Я її покладу біля серця в глибоку кишеню,
Бо мене ще чекають далекі, далекі шляхи.
Ви достаньте із скрині мені з полотна вишиванку,
Ту, що Ви вишивали для мене колись по ночах…
Усміхніться мені, усміхніться мені спозаранку,
Я не хочу дивитись на сльози у Ваших очах.
