Залізні Птахи, відлітаючи, заволокли небесну браму
хмарами, дощами, пронизливими вітрами.
Люди вставали досвіта і клякали читати псалми
зітханнями, мовчанкою, напівживими голосами
і питали один одного: "Хто, як не ми?!"
Вартові Дому Залізних Птахів ховали братів у дольмени,
продовжуючи вірити у Бога, Правду, Свободу і Дива.
І день заступила ніч, і тривала темрява 242
відтинки нескінченності, кроки землею, що вкривалась вирвами,
борюкалась, борсалась і ревла,
аби не змогли "інші" звести у ньому капище
німовного відчаю, скорботи і зла.
У краї, де колись був Дім Залізних Птахів,
не втрачають надії на повернення Крилатих
і далі встають досвіта читати псалми за життя Вартових,
і поміж молитвами і боями продовжують один одному передавати,
мов код:
"Хто, як не ми?!"....
