В"ється тиша легкою ніжністю
і кімната пливе човном,
ми у ній, мов пір"їни, з легкістю
летимо-летимо над сном.
Над турботами, днями, сірістю,
понад хмари, туди - увись.
Пливемо в кораблі ми пристрасті...
Ще до серця міцніш тулись!
Хай гойдає нас час розчулено -
двох закоханих - в миті-дні.
Це тепло більше не розгубимо,
збережемо його в собі.
Щоб у буднях важких, розхристаних
світ вертати до джерела.
І впиватись тих мрій, вколисаних
у Любові, до дна... До дна!
У сні, кажуть, ростуть - нехай твої заколисані мрії виростуть "ось такої вишини..., ось такої ширини...", щоб буденні проблеми здавались дріб'язковими та несуттєвими
