Той народ - ніяк без царя.
Звик. Живе собі. Ще й радіє.
Він завжди війну обирав,
Бо на смерть велика надія.
Та спочинь вже, люд, від війни,
Годі ставити на зеро,
І женіть царя, пацани,
Може знайде інший народ.
Що кажу я, не дай-то, боже,
Та й нікому долю таку.
Тільки той сіромаха може
Правду різати за пиху.
Ріжуть-ріжуть та ще й і смажать,
На поминки чи на свята,
І плюмажики, справжні, майже,
Домальовують в паспортах.
Не на правду ж ту сподіватись,
Вже зарубаную на смерть.
У лакеїв лівреї з вати,
В кріпаків лахміття саме,
