ВИШИВАЛА ДІВЧИНА РУШНИК
Для моєї дорогої бабусі Марусі
Вишивала дівчина рушник…
Вечорову долю сповивала.
Ниточки з благеньких одежин
Братові на оберіг шукала.
Проводжала брата на війну.
Аж за край села тим бігла степом.
І сльоза зросила цілину-
Чотирьох їх в дім приніс лелека.
Чотирьох братів і дві сестри…
Лиш меншиця залишилась в хаті.
Не розтане серце дотоді,
Доки сама в хаті сумна мати.
Йде війна … При світлі в кагані
Сіра нитка кров’ю збагрянилась,
А від сліз та нитка по війні,
Наче сива стала – побілилась.
Чотирьом братам, мов оберіг,
Вишивала мальви мила панна.
Похоронка впала їй до ніг
На Сергія брата, на Степана…
Вишивала дівчина рушник,
Образами прикрашала хату,
І за брата Федора, що зник,
Господа могла лише благати.
В травня день закінчилась війна,
Й ще здаля, коли ішли солдати,
Зрозуміла – Федора нема…
Господи. Чи ж витримає мати?
Брат вернувся мабуть через рік.
Весь змарнілий, був він у шпиталі.
Втомлено схилився на поріг:
«Хто ти, сестро, Муся, а чи Галя?
Матінко! Марусе! Сестро – ти?!
Що мовчиш, невже не упізнала?
Сиві скроні… Це все від війни.
В очі глянь! Впізнай кого чекала!
Твій рушник пробач я не зберіг.
Ним криваві рани пов’язали.
Але мальви вишиті твої
Там життя мені урятували.»
Вишивала дівчина рушник.
На весілля! На своє весілля1.
Братів друг – вродливий чоловік,
Поведе до шлюбу у неділю.
А життя тяжке. Ідуть роки.
І робота мабуть не скінчиться.
Доки діти сплять - горить свічник,
І узор із мальв тих майориться.
Це – для Віри парні рушники,
Для Надійки… З маками - для Йвана.
Ці під ноги слати, а вінки –
Це для хліба доля вишивана.
Тричі дім весіллячком дзвенів,
Хата в рушниках, немов світлиця.
Не палац, та навіть в бідноті.
Рушників таких нема й в цариці.
Йдуть онуки заміж з рушником.
Бо куди ж мальовані годяться?!
Ті, що бабця вишила хрестом
Перевершить годі й намагаться.
Вишива бабуся голубів -
Сині крила в злеті кришталевім.
Щоб він внуки голуб не летів –
Вишита троянда є рожева.
Правнуки коли ще підростуть -
Повна для них скриня рушниками.
Долю святі руки ці дають,
Тож, спасибі вам, бабусю й мамо!
І нехай життя, як полини,
В гіркоті несуться і свавіллі.
Синові бабусині вінки
Простелю під хліб у день весілля.
Березень 2007 р.
гарна присвята 
