Ані людей, ані машин, лише освітлена дорога,
а в будинку ліворуч лампа горить,
ніби маяк – до чужого порога,
мене там чекають, здалося на мить.
Зовсім чужий мені той п’ятий поверх,
і нащо він здався моїм очам,
лиш манить те світло, як до рідного дому,
ось моє щастя у безсонних ночах…
Листопад! Листопад! Холод надворі,
чому ж досі спиш, моя хвора душа?
чи ти іще плачеш за літом медовим,
якого вже більше не буде у нас.
Зупинився час…все в осінньому тумані,
зупинився я…хіба назвеш це місце раєм?
знов блукаю у любовному дурмані,
ми ще будем разом, ми обоє знаєм.