Осінній сад, всіма забутий,
Аж до наступної весни.
Та як самотнім йому бути?
Це знов поринути у сни?
Блукає сонце по алеях,
Хитає вітер ліхтарі.
Тут хазяйнує осінь-фея,
Та я радію цій порі.
Люблю в осінній теплий вечір
Пройтись в осінньому саду.
Це від проблем маленькі втечі.
Тут для душі спочин знайду.
Мій добрий сад, ти вже безлистий...
Як постарів ти з тих часів.
Та до лиця мороз сріблистий,
Що передчасно тебе вкрив.
А вітер листя знову носить.
Твоїх слідів вже не знайду.
Та все вчувається твій голос...
Мене чекай... Я вже іду...
Вірш супер! Як раз під настрій. Я теж люблю осінь. Хоч іноді охоплю сум. Певно його передає природа, яка відмирає. Ще люблю запах листя в дощову погоду.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не лише сад бува забутий, буваємо забуті й ми,
та ми від цього не сумуєм, живем між добрими людьми...
Дякую, Надійко, і за вірш, і за пісню! Всього тобі доброго...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу та гарні слова!
Хай і у вас все буде добре!!