Знову один із перших текстів, один із найемоційніших та справжніх, хоча не мав конкретної історії та людини для основи.
Інколи мені так хочеться кричати на всю горлянку.
Інколи мені так хочеться гуляти до самого ранку.
Інколи так хочеться тебе ніжно поцілувати.
Інколи так хочеться сильно обійняти.
Скільки я не приділяв уваги,
Та не заслужив у тебе краплі поваги.
Тобі до цього всього байдуже –
Це пригнічує, дуже.
І дуже душить.
Тебе це певно тішить.
Мене ти в багнюку втоптала,
Матом сильними покрила.
Намагаюсь дивитись на тебе далі ніжно,
Та стає це якось важко.
Інколи мені так хочеться перерізати горлянку.
Інколи мені так хочеться втікати кудись до ранку.
Інколи так хочеться тобі мстити.
Але я не вампір, щоб, як ти, кров чиюсь пити.
Наївна моя любов
Палає в мені знов.
Вже прогорів я нею до основ,
Не треба більше дров.
Таким наївним більше бути не можна,
Тебе забути і на тебе нафіг забити
Треба, хоча ти й не така, як кожна.
Кожна й не буде так знущатись,
Після таких почуттів привселюдно насміхатись.
Я тобі бажаю не знати таких знущань,
Але й ти не заслуговуєш щирих зізнань.
Інколи мені так хочеться посидіти на затишному ганку.
Інколи мені хочеться сидіти там з ранку до ранку.
Бо чекаю на твого доброго привида,
Що прийде з-за пагорба.
Але такого не було і це все не правда.
Поки того дочекаюсь кину дуба.
Тобі я дуже вдячний за досвід,
Після тебе бачу справжній світ.
Не всі однаково, як ти, паскудні,
Є звісно люди щирі й привітні,
Але небо явно не рожеве.
І хто це добре знає, той живе.
Подяку висловив я,
А тепер іди подалі нафіг.
Без тебе й багато маю щастя.
Забудь те, коли був я біля твоїх ніг.
Я тебе не знаю,
Як тебе звати, питаю.
Як-як? Якось ти притихла сильно.
Не дивись так пильно.
Не допоможе! Не віриш, значить доходить повільно.
Інколи мені так хочеться змастити медом горлянку.
Інколи мені так хочеться дивитись на зорі до ранку.
Бо вже нема чого кричати, немає куди бігти.
Переживши тебе, не знаю куди радість подіти.
Інколи мені так, як воно й бути не могло.
Інколи мені це так допомогло.
Інколи мені згадується та дурепа.
Колись інколи вона була для мене потреба,
А тепер…
Вже нема чого кричати, немає куди бігти.
Переживши тебе, не знаю куди радість подіти.
Зима 2012.