Протиснувся між крапель дощових
Ходив по запахах
з дитинства призабутих
Старенький дворик сутінково стих
І в тиші заводський гудок зітхає глухо
Скрегоче в ніч останній наш трамвай
З пітьми висмоктує спізнілі всюди душі
Когось ці рейки виведуть на край
а чи в дитинство
що з кишень виймає груші
Колись життя відправить і мене
у вільне плавання підземною водою
Забудеться мій запах
Промайне
непевний спогад
наче тінь попід стіною
Один лиш крок планетою ступив
а виявляється – життя тривало більше
Я жив як міг
Поки ставало сил
Поки було кому присвячувати вірші
