Андрію Зелінському, воїну-поету
Вояк
Боліли рани - він писав вірші,
З останніх сил, щоби не втратить тяму,
Слова лилися каплями з душі,
Складались в риму журними піснями.
Дзвеніло в ухах, плавились думки,
Вогнева жага повеліла жити,
Молились Богу друзі-вояки,
До світу паростилися, мов віти.
Палата, душно. Зойки навкруги -
Бинтами перемотані каліки:
Сліпі, глухі, безрукі, без ноги…
Кровава білизна і запах ліків…
Скарлючилися пальці в коцюбу,
Сумні думки карбують на папері:
Як в морзі, в зацвяхованім гробу,
На небеса злітають волонтери.
Надія з-за фіранки визира,
Як мавка, обняла блаженна втома.
Щось уколола лагідна сестра
І сон привів до батьківського дому…
Колись пекельні рани заживуть,
Злікує час понівечені долі,
Живими ще не раз у сни прийдуть,
Ті побратими, що лежать на полі.
11 червня 2015 року
