Я завжди казав що доля - зараза
що навіщо нам реальні почуття
коли є - соціальна мережа
Я сиджу у вікна, за вікном життя
а в мені - нема.
Я знав, дитинство найкраща частина шляху,
далі, нічого не отримуєш крім розчарування й жаху.
Я сиджу у вікна. Я розбив посуду.
Я не був щасливий тут. Та й навряд чи буду
Я писав, що кохання -це не назавжди
що навіщо воно, позбавлене правди,
Я сиджу у вікна. За вікном береза.
Я кохав сильно. Мене не кохали.
Я сказав, що думка, гірше за дію
Вона дає надію вірити в мрію.
Я сиджу у вікна. Обхвативши голову,
рахую сльози які летять на підлогу.
Громадянин цинічної епохи, плачучи
клянусь вести себе як всі:
Не відчувати радості,відріктись від щирості,
піддаватися спокусі.
Я сиджу в темноті. І вона не гірше,
ніж темнота в людській душі.
