Чому ж так манить твій весняний сміх?
Твій погляд, з натовпу у серці озоветься,
Душа шукає спокій тихих днів,
А тіло до кохання болем рветься.
Чом в самоті пригаслого вогню,
Твої лиш очі тої миті сняться
І як безсмертний в той вогонь вступлю
І твоє тіло на мій поклик відгукнеться.
Соромитись не та пора на двох,
Той поклик у душі співає,
Не вірю, що минає ніч,
Не вірю в те, що серце остиває.
Лиш пара митей й в натовпі усі,
Мов розступились і вони лиш тіні,
Твоїх очей не згаслі променці,
Я заберу у світ блукань й зневірень.
