Додому пізно повернулась,
Тепло розмови несучи,
Як вечір промайнув, незчулась.
А далі що? Кохання чи…
Невже я в тебе закохалась —
Неждано зовсім, без причин?
Чи, може, це — миттєвий спалах,
Бо я — одна, бо ти — один?
Любов лисицею підкралась,
Залізла в душу, як в курник,
І навіть не зчинила галас,
А спокій зник, раптово зник.
Але хіба любов — лисиця,
Хіба душа моя — курник?
Мені, напевно, тільки сниться
Цей лисячий любові лик?
Зриває маску ночі ранок,
Бере розгін тверезий день,
Але в душі, як після п’янок,
Стодзвін похмільних одкровень.
То радість дика, то тривога,
То сміх дзвінкий, то голий крик.
Тут вже лисиця ні до чого,
Хоч спокою — таки гаплик.
Та після бурі бачу берег —
Тепло твоїх надійних рук
Й наповнений коханням келех
П’янких побачень і розлук.
