Ніч сипала срібло на луки,
Щебетали травневі гаї.
Я цілував ніжні руки
Та губи гарячі твої.
Немов лозу, дівочий стан,
Пригортав до свого тіла,
На очі находив туман
І моя воля тремтіла.
Дзвінких, весняних голосів
З тобою ми не помічали.
Амур нас казкою повів
Де ми любов пізнали.
Дбайливо несли на руках
Мов цвіт весняний саду
Та швидко в почуттях
Дістались листопаду.
Холодний вітер розгулявсь,
Зривав він жовте і зелене,
Та постійно зізнававсь,
Що ти чужа для мене.
Гірка таки в кохання доля,
Моїм жалю немає меж.
На усе є Божа воля...
І твоя воля теж.
