Рідний мій,
я чесно-чесно тримаюсь розумничкою
стараюсь не вішати носа й не читати новин
Ти ж знаєш, я ніколи не була
сентиментальним плаксивим дівчиськом
і навіть від Хаттіко практично не плакала
Але ця війна......
Знаєш, мені хочеться обіймати всіх зустрічних військових
не тому що в кожному з них я бачу Тебе
Я і підхожу й обіймаю
не розпитую про те що вони бачили,
і як планують жити з усім цим тепер
А просто підхожу й обіймаю.....
Ти навіть не уявляєш як сильно мені хочеться
зробити для них хоч щось......
Хороший мій,
мені болить кожен твій шрам,
кожна невиспана ніч й випалена цигарка
я перестала спати нормально з тих пір
Як ліній Долі долонь відправили тебе
на палаючі землі Сходу.
Але ти не турбуйся!
я чесно-чесно тримаюсь розумничкою
Готуюсь до іспитів, вигулюю друзів
і навіть тішусь сонечку й зграям горобців
які бавляться в калюжах.
Ти будеш сміятися, але сьогодні я розплакалася посеред вулиці
коли побачила ванжівку з нашими хлопцями
яких відправляють тобі на підмогу
Мене хвилин двадцять не могли заспокїти випадкові перехожі,
нагодували заспокійливим.
Так що ти не хвилюйся, як бачиш, з голоду я не помру.
Рідний мій
якби ти бачив, які в них очі.....
навіть не уявляєш як мені хочеться заобіймати вас,
заховати до себе в серце, там вистачить місця для всіх....
повертайтеся