Форсування незалежних частин його тіла,
не приросло до дерева, не відкрило язик до неба
богом нарекло мить,
коли зірки розсипались
на пропащу пітьму й гостре каміння,
яким вбивали напрочуд легко
яким вбивали сумнів у душу,
того, хто ще писав словами,
наче вітром найпустельнішого краю
й поставали дивні-дивні історії-експлікацій:
відламав кусень хліба й повернулась голова
до найвищої з вершин,
де
янгол пустощів
розпалював багаття свідомості,
де янгол спустошення
полював на табун диких коней
ці кони – нагадували стовбури
душ новонароджених,
то ж чаша постійно переповнювалась
кров’ю,
й причастя це – було симулякром
звільнення
від гріхів власності,
розташованої
на зубах першого пітекантропа
й не було реальності гіршої як ця
й не було танцю кращого як ця реальність.
