Вересень. П’ятниця. П’яте число.
Ранок звичайний. Сонця нема як на зло.
Кругом бтри, танки й гармати
Біля міста малого, що зветься Щастя.
Ти дзвониш додому, коханій дружині
І шепчеш: «Не ляжу! Я не загину!»
Та серце зжимає у грудях, щемить,
Бо ти вже не знаєш, чи будеш ти жить.
Обід, знову обстріл і вже є наказ
Стрілять, їхати прямо і це вже приказ.
Ти був головним у своїх солдат
І так ти хотів їх собою сховать.
Ви їдете прямо, а інші назад
Вони то тікають, а ви уже в ад.
І тут в полі бою з’являється танк
Кругом всюди міни, не повернеш ти танк.
Ви їхали прямо і повз москаля
Проскочили якось, та все це дарма…
Влучила гармата, влучила у танк
І троє лише залишилось солдат.
І серце здригнулося в твоєї мами
Й дружина подумала, як там коханий
Вони ще не знали, ще нічого не знали,
Що там в полі бою, помирає коханий.
Помирав, а на очах залишилися сльози
Бо там у селі, у старенькій хатині
Залишилася мати і батько й дружина
Маленький синок й першокласниця доня,
Яка так хотіла, щоб татко був вдома.
Холонуло тіло, а рідні не знали
Не думали навіть, що десь там Степан,
Що вже не вдихає він свіже повітря
І вже засинає він вічним сном.
А вже у вівторок прийшли з військомату
Зайшли в стару хату де мама і тато
Й сказали страшну, ой страшну ту новину
Що Стьопа загинув за Україну.
Упала мати й заголосила і бабця
Кричав сильно батько й кохана дружина
Не вірили, кричали – «Не правда!
Він є! Він живий! Він клянувсь – не загину!»
В четвер, в четвер мали привезти
Героя молодого, що поклав життя
І в кожного надія, та була остання,
Що на домовині не його ім’я.
Та він, та все таки був він
Його худесеньке лице
І гострий ніс і чіткий контур губ
На жаль було, було його лице.
Це була п’ята ранку і четвер
То моросив, то падав дощ дрібний
Герой вернувся у свій рідний край
Його зустріли і хто знав й не знав.
Умліла мати, побачивши хлопчину
Куди ж тебе пустила я?мій сину?
Й картає сильно і себе дружина
Якби я не пустила… ти б не загинув.
Герої не вмирають! кажуть люди,
А що мені? Мій син у домовині
Не дивиться!, не дивиться на мене
І не дарує усмішку ту щиру.
Прийшла та п’ятниця, тебе ми поховали
І сліз, уже не стало у Мар’яни
Здавалось світ німий став, все у комі
А ти лежиш і спочиваєш у покої.
Та ти Степане, став для нас Героєм
Хоч жити так хотілося тобі
Й твою усмішку, не забуду я ніколи
Й твій оптимізм, для прикладу візьму.
ID:
569180
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.03.2015 00:09:30
© дата внесення змiн: 25.03.2015 00:09:30
автор: Маленька лялька
Вкажіть причину вашої скарги
|
