Як довго ми чекаємо тих слів,
Що душу оживляють нам без ліків.
А скільки перебачено вже снів,
Де сад словесний розцвітав, як квіти.
Чому так цінимо прості слова,
Чекаєм, щоб почути, цілу вічність?
Бо ніжне слово щастям напува,
І має у житті свою величність.
Слова живильні й чисті як роса,
Що оживляють землю в літню пору.
Чомусь від них і серце воскреса...
Лише сказати їх потрібно впору.
Слова бувають різних кольорів.
Чекаєм ті, що взяти за основу.
Щоб світ, як від вина, весь захмілів.
Отак ціную значення я слова.
Що схожі так до шепоту вітрів,
Щоб цвіт жасміну відчувать зимою.
Щоб й ти слова мої всі розумів.
Були б в житті прикрасою, каймою.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! -Слово може вбити, може оживити.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
