Серед повій, шукаючи твої очі, допивав віскі.
Не враховуючи океан,я досі твій,а ти промиваєш мізки.
Моя маленька дівчинко, у мене зима доволі холодна.
Я згадую твої сонні очі.Хіба ж це так можна?
Над моїми гарячково-порваними фотографіями не плачеш.
Скоріше з іншим вже давно п'єш вино й шепочеш.
Менше року ти думала в стилі "закохана".
І мабуть ,вистачило.Тепер я буду гостем непроханим.
А ти знаєш, ще залишилось три місяці
Від того року,що терпів я силоміць.
Мене зухвальці переконували не віситись,
А я тримав пляшку в руці й шукай убивць.
Я не боєць,далеко не такий. Твій голос тихий і чіткий
Мене зробив якимось легковажним.
А потім враз усі подій, дні, міста як бруд важкий.
Тепер я тут вже не жаданий й недосяжний.
Хтось клявся , що любитиме повік.
Хтось клявся всім на світі - не забуде.
Де ж твоя усмішка ,обличчя ,що вторік?
Я знову помиливсь, її не буде.
Вечірні сутінки крадуться в твоє місто.
І вітер граючись, шепоче в теплу шкіру.
Хто ж знав що в світі аж так тісно?!
Чому ніхто не вкрав в мене довіру!
Мені прийшла маленька телеграма...
Там сказано було ,що не стерпіла.
Вином червоним ти себе приспала.
В часи морозів саме так зігріла.
Я уявляю твої кольору волошок змерзлі губи,
Закам'янілі очі, що так вабили собою.
Серед нічного мороку шукаю собі згуби.
Пробач мені, скоро ...буду з тобою.
