Час швидко спішить, так і ми непомітили як пройшло пів року з дня нашої зустрічі, хтось скаже це зовсім мало для когось це надто багато, для мене це достатньо щоб зрозуміти що ти мені потрібен… Часом ми буваємо не в собі, сваримось через речі які можна владнати простими словами – ми зможемо зробити все правильно, треба тільки подумати…
Давай знайдемо рішення, можливо спробуємо знайти компроміс чи все ж краще буде замінити це на те що робить з нас - людей в масці... Сьогодні з ранку я вдягну її скажу все гаразд, вечером зніму і почну свою історію як це набрило і скільки це ще триватиме..
Кажуть за любов треба боротись, треба її тримати міцно і щодня давати їй сил на існування. Шукати в собі нові можливості як зробити краще, як зробити так щоб потім ми дивлячись у вічі розуміли ось хто для мене всесвіт, ось хто для мене все…
Ці до чорта трудові будні, як часто ми не бачимо поміж них хто ми насправді, замикаючись у собі ми недаємо можливості комусь з нас зайти в наш дім спокою і спробувати щось розтавити на свій манер, не даємо права зробити нас трошки добрішими трошки щасливими і зовсім трохи коханими…
Ми завжди вислухаємо один одного але ми не намаємось навіть трошки зблизитись з проблемою і прямо сказати – Ти правий(а), треба щось змінювати і я готовий(а) на це….
Наші принципи, кому вони потрібні, наче це комусь робить краще. Знаючи що від цього немає ніякого толку ми всеодно стоїмо на свому, вперто і ще й зі злобою наче нас задумали змінити не хочемо відпускати думку що ми не праві…
Я часто задумуюсь, а що було б якби ми просто жили лиш по своїх правилах ігноруючи поради близьких, на що ми б тобі були схожі? На людей? Я сумніваюсь…
Так дивно що в серці знаходиш місце для почуттів але в той самий час ладен їх відкинути в бік коли це стосується змін. Хтось втрутився в твій світ, а все для чого, Ми шукаємо тих хто нас буде підтримувати, тих хто поведе нас на шлях і підштовхне до мети, тої яку ми вже давно окреслюємо в своїй голові…
Хочеться вірити що за вуалью всіх цим балачок про сімейне життя без жодних проблем ми знайдемо місце для свого маленького щастя, зможемо з легкістю рухатись вперед щоб стати тим ким ти саме більше хотів. Зможемо небоятись що сонце не зійде бо поряд буде твоє особисте тепло що зранку до пізньою ночі зігріватиме і даватиме надію, ми створимо наше майбутьне навіть якщо це буде важко, ми зможемо, для того ми і є, щоб любити, підтримувувати, і просто бути поряд…
Ваші роздуми цікаві, викладені емоційно, навіть трохи експресивно.На мою думку, кохання, як і поезія - це країни підсвідомих почуттів і емоцій, саме вони є рушіями у пошуку гармонії і взаєморозуміння між закоханими.
Olenka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую.. я намагаюсь передати все те що в душі моїй, а як ще це зробити якщо не через поезію....
