Слухайте, я не припускала, що це так страшно.
А я ж не так далеко від передової сижу. Проводжаю хлопців на фронт, зустрічаю їх. Мій підрозділ - це також по великому рахунку кусок фронту. У нашому "інформаційному штабі" - так називають нашу кімнату бійці - точаться безперервні розмови про фронт: про атаки й обстріли, про побут і втрати. Але до минулого тижня я не здогадувалась, як то страшно - війна.
Наших відправили у Донецьк в аеропорт на підсилення. Це коли треба не просто забезпечити кількадесят додаткових автоматів і кілька гранатометів (на зброю наш батальйон не такий вже й багатий - це всі знають). Підсилення правосєками - це перш за все підняття бойового духу армійців, що втомились від безперервних атак і обстрілів. Наші з цією задачею справляються блискуче. Не падати духом у самих тяжких ситуаціях - це вони вміють.
- Я сиджу під стіною, - розповідіє друг "Семен", - Гради луплять нещадно, - й в якийсь момент відчуваю, що все - я зламався. Починає трусити. Кажу хлопцям: "Все, пацани, я відвоювався!" А вони мені: "Ну, добре, ходімо здаватись!" - "Еееее, ні! Здаватись ми не підемо!" Я встаю і знову стріляю.
- На тебе слово "здаватись" так діє? - Питаю.
- Не слово. Просто знаю, що полон для нас - гірше, ніж смерть. Наших катують особливо нещадно.
Їх трясе й на базі, коли зістрибують з машини. Адреналіну стільки, що не скоро відпускає. А ще вони всі контужені, бо Гради й міномети обстрілювали їх у приміщенні, й вони відстрілювались без навушників, лежачи по шию в гільзах. Для прикладу, після полігону, де я вистріляла два ріжки з АКМ, ще два дні нічого не чула на праве вухо. А міномет? А гранатомет? А безперервний, протягом 11 годин артобстріл? Я навіть боюсь це уявити.
Яниної команди на базі немає, всі медики на бойовому виїзді. Їм, що набачились крові, проблеми з контузією і адреналіном - дитячий лепет. Справляємось самі. Хоч і боїмось щось вколоти, не знаємо, як відреагує на заспокійливе організм, буквально перенасичений стресом.
Три години умовляємо Антона "Єнота" поїхати у госпіталь. Попервах він нас просто не чує. Потім довго намагається довести, що з ним все гаразд, ображається на нашу турботу, злиться. Ми розуміємо, що все це - надлишок адреналіну. Хлопець просто ще не відійшов від війни. Нарешті, після тихої розмови з нашим психологом - "Стрілою" (де в неї те терпіння?) - Антон трохи поїв і його відпустило. Поїхав у госпіталь, щоб на ранок повернутись. Там теж вже контузія - не діагноз.
А "Хруста" так і не вмовили у той вечір, хоч я й намуляла під лівою рукою за прижилою вже ранкою чималенький осколок. Акурат, у напрямку серця. Довго сміялись, що Градів не злякався, а витягти осколок боїться. Шантаж не спрацював, він сміявся з нами, але у госпіталь так і не поїхав.
Вечір був довгим. Ми вишукували своїх бійців по кубриках і курилках, закликали до себе в кімнату - і говорили, говорили. Їм потрібно виговорюватись після таких нелюдських переживань. А потім самі тряслись від пережитого ними, у "сотий" раз переслуховуючи про маленьке кошеня, яке перелетіло кімнату з вибуховою хвилею і залишилось кривавою плямою на протилежній стіні. Їм ще довго ввижатиметься те кошеня...
Їх не відразу відпускають додому на перепочинок. Страшно уявити, якою буде реакція на світ, де немає війни: де п"ють каву в кав"ярнях і пиво у пабах, де грає музика й гуляють ошатно вбрані люди. Треба час, щоб відійшли ті шпари з душі.
Я думаю: що буде, коли закінчиться війна? Чи повернуться вони з неї? Чи зможуть прийняти тил, який не завжди буде їм вдячний? Як вони реагуватимуть на недобре слово, зверхній погляд?
Однозначної відповіді на ці питання у мене немає.
А поміж тим, для їх одужання від синдрому війни потрібні прості і вічні речі.
Від них - покаяння і прощення.
Від нас - любов і вдячність.
Ми зможемо, як нація, бути настільки високими у своїй великодушності, щоб дати їм це?
Могу сказать только, что читала интервью российских журналистов, которые поражены способностью бойцов ПС переносить лишения войны и не растерять человеческих качеств. Это о многом говорит.
ну во-первых, Кривочелкин, ты мне еще денег должен за пиар) поистине, мой альтруизм не знает границ - ну кто бы пиарил это ничтожество за просто так? а во-вторых, ты мне еще спасибо должен сказать, за то что ты Кривочелкин, а не Кривоебкин например)
Saturus, я тебе уже говорил, рагуленок, в каком возрасте дети балуются перековеркиванием фамилий? Впрочем весь укро-свидомизм - не что иное, как отсталость умственного развития
Если бы вы знали сколько на Юге и Востоке людей, которые ваших "героев" ненавидят смертельной ненавистью.. если бы вы только это однажды почувствовали нашу ненависть
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я видела этих людей. Куда девается их ненависть, когда из освобождённого села собираются уходить наши? Как они кричат: "Предатели, вы нас бросаете! Снова придут эти, будут грабить!" Не хотят они ДНР_ЛНР назад. Ой, как не хотят. И при этом ненавидят. И сами травятся этой ненавистью до цирроза печени. А мы защищаем свою страну от рашистской нечисти. Потому что - увы! - Донбасс - это тоже наша страна.
Преступники все кто взял оружие и убивает мирных людей, тот кто организовал майдан, войну. Преступники все кто вливает в уши, души - ложь, те кто продолжает раздувать пламя войны. Преступники все кто восхваляет и поддерживает преступников. Правда все равно восторжествует и Божьего суда ни кто не избежит. Скорейшего вам прозрения.
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну, конечно, преступники! Свергли такого замечательного Януковича. Преступники! Не захотели жить под игом воров. И не хотим, и остальных свергнем. И выметем всю нечисть совковую с нашей земли.
Важко щось казати, але не реагувати теж не можна. Тримайтеся... Ми молимося за вас і якщо хоч щось можна зробити,допомогти -не мовчіть. Повірте дуже багатьом людям, хоч і мирним, в цей час не до кав"ярень. Нехай обійде вас лихо
Ми зможемо, як нація, бути настільки високими у своїй великодушності, щоб дати їм це?
це питання я задаю всім з початку бойових дій на Майдані, але ніхто не може мені нічого відповісти, бо тих кого торкнулася війна тут - обзлобилисЬ. а кого не торкнулась, не розуміють про що я.
