Тепла десь в далеких краях не шукала,
До берега іншого теж не пливла.
Я долю щасливу по ниточці ткала.
Собою була. Як всі інші жила.
Стелились вітри до душі до моєї,
Лише посміхалась від цього я їм.
Подобалась радість, п’яніла від неї,
І щедрість душі роздавала я всім.
І сонце світило тоді так яскраво,
І серце співало, хотілося жить.
А щодо мети - то наліво, направо
Хоч крок відступив-що ж від того тужить?
Зате сивиною не вкриті ще скроні,
Зате моя совість - як скований лід:
Прозорий і чистий. Візьми у долоні,
Нагрієш його - і залишиться слід.
