Найбільша залежність нашого часу це не алкоголізм, не наркоманія і не куріння. Це залежність від годинника. Нестримна залежність. Всі вічно зайняті і кудись спішать. Тільки куди?
Вперед. Вічно вперед. Але попереду може бути й прірва. А її ніхто не бачить. Головне йти вперед у ритмі годинника, за його вказівками... Вічно...
Ми залежимо від вічного цокання... Що може бути огидніше від цих невпинних звуків? Тік-так... Тік-так...І так без кінця... І так вічно...
Через декілька десятиліть не буде нас, не буде наших дітей, пройдуть покоління, а він буде цокати...
Огидний звук.
Тік-так... Тік-так...
А найбільший жах наганяє те, що ми залежимо від цієї огидності. Біжимо вперед: на зустріч, на навчання, додому, в прірву...
Яка різниця куди спішити? Головне спішити. Без цього людина стає існувати. Час окупував планету.
Годинники всюди: на стінах, на руках, на хмарочосах, на циферблатах, сонячні годинники, пісочні годинники... Навіть на кожному каналі телебачення в правому нижньому кутку годинник... На тюнері, в космосі, в голові... Будильники, нагадування, цокання... Знову й знову...
Повсюди це огидне цокання...
Тік-так... Тік-так...
