Дивний стан природи – погасання літа:
Починає дути прохолодний вітер,
Сивиною пилу всі дерева вкриті
І стоять в задумі, наче сном сповиті;
Ще горить святково сонечко яскраве,
Ніби наостанок вилитись бажає
Вродою своєю й пишною красою
Перед дощовою осінню сумною.
Я люблю цю пору завершальну літа,
Пору міжсезоння, сонечком зігріту –
Скрізь казкові барви півтонами грають,
До роботи душі наші закликають,
Ніби вимагають їх перетворити
І життя акорди повні відновити.
Мимохіть хвилююсь, заглядаю в душу,
Сумнівів там пафос, я признати мушу.
І мені здається час цей оптимальним
Для ухвали рішень, для штрихів останніх,
Бо сама природа ніби спонукає,
Крок зробить останній знагла заставляє.
Треба розібратись у своєму стані
І не залишати душу в замішанні,
Відповідь добути на усі питання,
Щоби зрозуміти сутність існування.
07.08.2011 р.
