|
Плаче небо, сонце плаче,
Я ж сиджу без дум собі,
Все пройшло, а біль - тим паче,
Лише згарище лишив.
Загорілася неквапно,
ти ж любив, мене кохав,
Я й не знала, що збрехав ти,
Що зі мною, що не так?
Віднайти себе у полі,
Чи бродити по землі,
Я сама і не з собою,
Що ж лишилося мені?
Дощ краплинами вмиває,
В душу падає на мить,
Потім тугу всю змиває,
Але серце ще щемить.
Нова пісня, нова казка,
Розпочалася тепер,
Я, хоч трохи ще нещасна,
Та життя своє візьме.
Що ж робити? Жити далі,
Все пройде, все пролетить,
Не сховатися від правди,
Ні на день, і ні на ніч.
Хто отримає в заслугу,
Новий дім, і новий вік,
Хтось піде, шукати другу,
Бо того він заслужив.
Ти не був моїм ніколи,
Твій ще шлях тебе веде,
Я ж тепер, бачу дорогу,
Я піду, знайду себе.
12.05.2014 р. 12:05
ID:
498487
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.05.2014 12:13:28
© дата внесення змiн: 18.07.2014 16:59:10
автор: ulin44
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мандрівка до себе завжди цікава
