Наскільки ж хочеш смерті ти,
Коли твій світ, мов квітка, в’яне
І сонце ледве світить, тьмяне,
Тону́чи в холоді пітьми?
Чи бачив ти кінець цих снів,
Які ніколи не забути?
Вони стягнули, ніби пути,
Й не пустять, як би не волів...
Чи відчував, коли зітхання,
Пусті і марні сподівання
В кров проникали, мов рицин,
Наскільки ж ти її бажаєш?
Не думав ти, що правду знаєш?
Й гниєш в зневірі павутин…
