І навіть якщо ми розкришимось білим інеєм
На зеленій траві весняного ранку,
Розіллємося водами бурхливих річок,
Розтечемося оранжевим маревом світанку,
Я не перестану тримати тебе за руку,
Не піду шукати кращої долі.
Тому що й так все чорним по білому, -
Мені судилося бути з тобою.
Мені дихати в шию теплим повітрям,
Прокидатись від лоскоту твоїх поцілунків,
Перебирати в пальцях твоє волосся
І щораз дякувати долі за такий дарунок.
Заплітати косу перед безсонною ніччю,
Прокидатись десь о четвертій і дивитись
В твої бездонні, хоча й закриті, очі,
І сповна насолоджуватися миттю.
