А я вже не такий, як був.
Я ніби пив десь у степу
З-під кобилиць
Якогось древнього
Невідомого роду,
Незайманих
Несідланих самиць -
Не молоко,
А таємничу воду,
І з ними
Поєднався родоводом,
І єдність ця -
Міцнішає, дзвенить,
Гартується в мені,
І гени, склад крові
Модифікує,
Змінює буття,
Ударами литавр
Тепер мої лунають кроки,
Я - кентавр!
Мені пасує
Не тихе пасовисько,
Де трава ласкава
Й пересічність,
А битва
Із ворожим військом,
Кривава слава
Й вічність!
