Вибач, Богдане, та не можу скоритись
Був ти братом мені, та зрікаюся братства
Із такою угодою я не можу миритись
Із такою угодою лиш ганьбити козацтво
Ти розплющ свої очі, ця угода лиш милість
Людожерів поганих зверхня наруга
Ти побачиш їх зраду, побачиш і підлість
Краще доблесний ворог за підлого друга
Королі і царі завжди самодурці
Не кращі за них і хани, й султани
Бо обрані богом чавлять душі у ступці
Ти же гетьман наш і був обраний нами
Невже воля так швидко має скінчитись?
Невже битва за неї була не кривава?
Невже ворогам ми не маєм помститись?
Невже Україна іще не держава?
06 січня 2014 року
Я все спізнав, усі закони вовчі.
І чорту – на, і Богу – на.
Та найстрашніше – очі, очі! –
скажені очі Богуна.
Чоло і вічі – справи чоловічі.
А на Страшному стрінемось Суді,
Богун мені подивиться у вічі, –
що я скажу йому тоді?!
Ліна Костенко – Берестечко, 1966.
