Так, це важко,
Іноді страшно.
Не знаю як для кого,
Але я стомилась,
Згадуючи тривоги,
Життя міряючи
Лиш простими речами,
Не спати ночами…
Так, це смішно,
Іноді ніжно.
Слухаючи голос,
Згадуючи про когось,
Розуміти потребу.
Слухати пришвидшений пульс,
А раптом повезе?
І все…
Так, це дивно,
Іноді зимно.
Маючи запал,
Сподіватися на щось…
І коли він примариться
(чого ніколи не станеться,
а хоча?..)
Потонути в очах.
Так, це кепсько,
Іноді весело,
Так аномально
Знати як правильно,
Роблячи навпаки,
Створюючи рядки,
Нічого не цуратися.
Боятися…
Та все ж це приємно,
Іноді файно
Мріяти вночі.
Шукаючи ключі,
Мати безсоння.
Бачити казки,
Шукаючи ласки.
Нінащо не схоже.
А може?..
Ні, не може,
Іноді не має змісту.
Тенетами закута
Кожна мрія про місто.
Крихке лишу на потім,
Закінчу у дрімоті,
Задоволена?
Стомлена.
Зомбі.
