Вона лежала окровавлена, та ніжна,
А він спокійно витирав ножа,
Для нього вона була лиш чужа,
Що напросилася на цю розправу грізну.
Жалю ні краплі, ані співчуття,
Лиш доторк до жевріючої плоті,
Всі почуття залишено на потім,
А зараз проводи зів'ялого життя.
Він раб своїх бажань, своїх гріхів,
Вона рабиня легковажних рішень,
Його тепер ніщо уже не тішить,
Та він не кається, не каже: "Не хотів".
Невипадковий, та спонтанний злочин,
Який його підняв в своїх очах,
Насправді ж, він в душі давно зачах,
І замість серця вже давно кислотний розчин.
Дивився місяць жадібно в вікно,
Холоднокровний і мовчазний свідок,
У ньому сотні тисяч приповідок,
Сюжетів книг, мелодій та кіно.
А він вдихав ще свіжі аромати,
Ловив волосся нотки запашні.
Він житиме навіки у брехні,
З брехнею на вустах буде вмирати.
Тепер для нього вбивство - ейфорія,
Шалений сплеск, міцний адреналін,
Та скоро не підніметься з колін,
Кайданами жаркими м'яз паліє.
Вона лежала окровавлена, та ніжна,
Овіяна смарагдом молодим,
Його ж окутав попелястий дим,
Що душу посріблив льодяно-сніжну…
2011 р., під враженням книги "Парфумер" П. Зюськінда
