Тиша стискає горло
Закочується клубком під серце
Оточує безнадійною невірою у віру
Натхненним періодом без натхнення
Мовчазним криком
Щирою брехнею
І холодним ударом десь далі
у самісіньке
те саме яке розбивають
Хвилювання помирає останнім
Застигає тінню
чорно сірою
ніччю у проміжку між недозустрітими
світанками сподівань