Біла стеля, люстра… І лежу при світлі
Не можу спати! В голові таке…
Неначе чортики, думки магнітні.
Тягар на плечах, як життя тяжке…
Думки…Думки…Вже думати не хочу!
Безсонниця … Здається, дах вже їде
І вирішив…Свій мозок я домучу,
Мабуть хоч щось, та врешті решт вже вийде…
Думки…Думки…Штурмують мозок,
Немає ні хвилини відпочинку.
Їм не потрібні сотні старих кАзок,
Вони будують в голові картинку…
Картинку мого існування…
Того, чого досяг я у житті,
Мого здійсненного бажання
І того, що пропало в каятті…
Думки без відповідей скачуть.
Чому вони не зникнуть, пропадуть?!
Коли прославлюсь, що про мене скажуть?...
Коли помру, згадають чи забудуть?
«Для чого ти живеш? Чому? Навіщо?
Для чого ці даремні сподівання?
Чому ти падаєш все нижче й нижче?
Чому ти робиш це? Навіщо ці старання?
Чи правильно ти робиш? Може ні?
А раптом шкоди заподієш?
А раптом відьма на мітлі
ПроклЯне все? Що тут подієш?
Чи ти поганець, чи добродій?
Чи може просто егоїст?
А може ти нікчемний злодій,
Що друга свого через гроші з’їсть?
А раптом ти проста людина
Без мрій, бажань, цілЕй, мети?
А в тебе взагалі то є родина?
І хто вони тобі? Кати?
А раптом ти один? Самотній!
Без друзів, родичів, кохання…
Чи може ти з цим всім не згідний?»
Як жити – це твоє бажання!
Думки пропали…Я лежу у ліжку
І сон вже накриває мої очі…
Життя буває різне…Гладжу кішку…
Хай кожен обирає те, що хоче!
Не зможемо змінити це життя, людей
Та все ж дорогу, по якій підемо,
Самі ми виберемо з тисячі дверей,
Останні з них нас поведуть на небо…
