Я все іще адресу пам'ятаю
Той п'ятий поверх, те вікно у двір.
Невже і досі я тебе кохаю-
Причину сліз моїх й зневір?
Твої картини, що ти віз із Куби,
Смак кави, що мені варив.
Твої цілунки, твої губи,
Вініл, який ти так любив...
Я всі ці спогади плекаю,
Живцем майбутнє хороню.
Ти переміг мене, вітаю!
Ти розтрощив мою броню.
Хороша, чуттєва робота ... а пам'ять таки несе в собі і радість і сум, але лише нам визначати їх цінність.
Після прочитання якось родились такі стрічки:
Те, що серцю наймиліше,
Пам'ять наша береже.
Не кохатиму вже більше
Так, як я колись тебе.
Валерія Донецька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
тэж надихнуло:
Прекрасное стихотворение 
