Я пам’ятаю літніх ночей запах,
Той аромат мені ще дух дурманить.
І хоч душа зимою не літає,
Та все подалі лине з снігом зрання.
Надії всі, минулі сподівання…
Від блиску грудня очі заніміли.
Єдиний поцілунок твій останній,
Сховала від завидників під кригу.
Мені здається, що твоє «кохання»
Розтане разом з першими пташками.
І навіть моя тепла чашка кави,
І плитка шоколаду не зоставить.
Тебе не буде поряд. Ні весною
Ні восени, коли злетять лелеки.
Зірки! Ти знаєш, як вони далеко?
І вже готуєш крила, чистиш пір’я.
З зимою разом линеш в край незнаний.
Мені ж зостав лиш крапельку надії.
І обійми. Цей сон – такий реальний.