Остаточної в сутінковості зустрічі не доведи.
Нічне небо розкинулось килимом світил – зірок.
Господи,мене, таку лівохрестову, у царстві Своєму пом’яни.
Хоча, які хрести, якщо мені видніє тільки
Смерть від навальної води.
Чергова розтривоженість – доказ,
Що чуття серця не приборка вік.
Мені треба твоє правобережжя,
Мені треба твій лівий неприхований бік.
Осінь завжди була чорнокрила,
Тільки ж золотом з дерев присипала ту
Найдовшу ніч.
Ти пропонуєш мені небачені тягучості солоду,
Але ж не хлібом одним ситий будеш,
Якщо ти людина, а не штучноріч.
