Когда меня не будет дома,
Когда уйду ОТ СЮДА я,
Тогда поймешь ты в почерке знакомом
Какою глупою была…
Одно письмо, как парус одинокий,
Белеет на моем столе,
Один лишь лист, мечтами вдохновленный,
Кружится в ветреной игре.
Когда меня не будет дома,
За осенью придет зима,
Не будет в мире больше кома,
Чем лепит дворовая детвора.
Не будет слез, не будет горя,
Не будет скучных, серых дней,
Не будет грез, не будет боли
И глаз, которых нет грустней.
Придет ли сонная весна,
Или зима бороться будет,
Когда все та же детвора
Портфели дома позабудет.
Сойдут снега с хрустальных гор
И лучезарные березы
Подарят в памяти узор,
Что будет всех тебе дороже.
И лето, теплый вечер, дождь
Потоком теплым по лицу
И будут сны, и будет дрожь,
Что я когда-нибудь прийду.
Друзья, которых нет родней,
Быть может выпьют за меня,
Помянут в памяти своей
Любви и дружбы времена.
Возьмут они свою гитару,
Аккорды к песне подберут,
Неправильных, конечно, пару,
Меня быть может подождут.
Иль позовут в хмелю веселом
Меня по имени в ночи,
Но нет меня уж в доме ЭТОМ
И не вернусь я, не кричи!
…Пройдут дожди, рассветы алы,
Смешные пасмурные дни,
Зеленые померкнут травы,
Когда останутся одни.
Когда поймешь ты в почерке знакомом
Какою глупою была,
Когда меня не будет ДОМА,
Когда откроются мне белые врата…
2003г.
ID:
45056
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 05.11.2007 05:26:09
© дата внесення змiн: 05.11.2007 05:26:09
автор: DAMIAN
Вкажіть причину вашої скарги
|