Чи то туман закутав поле,
Що не узріти ніч чи день?
Чи то ж все дим стежками броде,
За ним підходить злий вогень.
Палає вільная оселя,
Тікають люди хто куди.
І є те небо – наша стеля,
Що прийме у свої ряди.
Але ж до неба нам ще рано.
Ми не злягли від їхніх чар.
Коли ж то тяжко-мертво стане,
Згадаємо про волі дар,
Що подарив нам Батько з неба,
Що не забрати вам, панам.
І злато вашеє не треба,
Воно в крові омитий хлам.
А що ви рідні не веселі,
Чому похмурились, пани?
Ви ж взяли нашії оселі.
Культуру – взяли з сторони.
Лягли під неї, тай живете
В чужих ідеях та ділах.
І наше стадо в ярма шлете,
Поставивши до влади страх.
Але ж для нас то не блокада!
Не боїмося ваших морд!
Не входимо до золотого складу.
Ми ж не гнилий продажний сорт.
