Господи,хто, як не ти,
Пом'яне мою душу
На схилі недільного ранку?
Фіранка мого заспаного вікна
Приховує мою суть,
Яка,певно,не до смаку
Віддаленим непоборною
Вірою в ще нескорені
Часом,гордістю,псевдовірністю
Ідеали.
А знаєш,на війнах
Теж лунали пісні.
Зрозуміло,що кожна нація мала свою
Музику,
Без меж,
Без радості,
Але вона йшла,
Бо хто йде,
Не можна,щоб не прийшов.
Ще згадала чомусь,
Як твоя вірність була
На рівні янгольських підошов.
А тепер що?
А тепер що?
На зрізі свідомості-
Зчорнілий пусткою шов.
Навколо ж море пустельної тиші,
Де попіл безнадій
Блукає страдником,
Бо сподіється спокою
Та присипати біль,
Який згодом стане
Курганом з минулого, згадок
Про далекі, але надто зболені дні.
Я думала, що ми просто любили,
Але, як виявилось, неправдиво,
Бо немає любові в ємкості однини.
